Перш ніж приступити до написання чергового роману, Гюстав Флобер протягом багатьох місяців в думках розробляв ідею та складав детальний сюжетний план. А закінчивши з цим, казав: «Мій роман готовий. Лишилося тільки його написати».
Що ж, минулого місяця ми аналізували існуючі літературні сюжети на предмет винайдення власного – єдиного та неповторного, аби виліпити з нього бестселер. Судячи з коментарів, кожен уже має такий ідеальний сюжет. Ваш роман готовий. Лишилося тільки його написати :-) Отут і розпочинається найцікавіше, адже існує щонайменше десять варіантів композиційної реалізації вашого задуму. Але спочатку, як обіцяла, поділюся власним сюжетним оформленням тих п’яти ідей, на основі яких ми тренувалися генерувати історії. І на прикладі однієїз них ми послідовно розглянемо, якою буває композиція – тобто розташування обраного матеріалу таким чином, аби досягти максимального впливу на читача, на відміну від звичайного, послідовного повідомлення фактів.
- Уявіть людину, яка прокидається одного ранку і з жахом виявляє, що вона анічогісінько про себе не пам’ятає. Але ваша історія не повинна називатись «Ідентифікація Борна». Що ж, назвемо її «Ідентифікація апокаліпсису». Це лише робоча назва, в процесі роботи підберемо для нашого бестселера щось ефектніше. А сюжет може розвиватись, скажімо, наступним чином: з кожним днем в різних країнах все більше людей прокидається і… нічого про себе не пам’ятає. Лікарі й науковці безсилі, а згодом і вони (один за одним) починають прокидатися БЕЗ ПАМ’ЯТІ (а от і альтернативна назва для нашого шедевру). За тиждень дивний синдром набирає масштабів епідемії – майже всі мешканці великих міст втрачають спогади, блукають вулицями, наче примари, не знаючи куди йдуть і навіщо…
- Почніть оповідь зі смерті головного героя. Спробуйте при цьому обійтися без зомбі та упирів. Власне, цю ідею я вже реалізувала, коли написала «Мантру-оману». Долучитися до мого творіння можна тут. Аботут.
- Розкажіть по-новому історію про людину, що продає душу дияволу. «Адвокат диявола» не рахується. «Прокурор диявола». Диявола піймали спецслужби і тепер йому доведеться постати перед судом, аби відповісти за всі злочини проти людства. Такий собі юридичний трилер, де дияволу (або звичайній людині, яку прийняли за диявола) треба врятуватись, вигравши судовий процес, а не знищивши все довкола за допомогою надприродних сил. Для реалізації цього задуму треба досконало вивчити судову систему країни, на території якої плануєте розгорнути дію роману.
- Візьміть за основу свого задуму синдром роздвоєння особистості. Ні, спочатку забудьте про доктора Джекіла та містера Хайда, а потім візьміть за основу свого задуму синдром роздвоєння особистості. Цей розлад, або ж рідкісний стан психіки, як відомо, з’являється у людей, що перенесли психологічну травму, в якості захисного механізму, за яким можна сховатися. Траплялися випадки, коли в екстремальних умовах людський мозок створював альтернативну, сильнішу особистість, яка й вирішувала ту чи іншу проблему. В середині третього тисячоліття вчені зробили революційне відкриття і тепер кожен може обрати й купити собі за помірну платню будь-яку уподобану другу «особистість».Продукт штучно синтезований, сертифікований, має інструкцію з використання та не містить ГМО. Проблеми починаються, коли стає відомо, що вторинні особистості навчилися домінувати над особистостями-господарями, облаштовуючи в їхньому житті своє власне.
- Спробуйте уявити, що ховається по той бік дзеркала. «Алісу в Задзеркаллі» не чіпати. Аліса мандрувала всередину дзеркала – світ, де все було навпаки. Не менш цікавою буде ситуація, якщо із дзеркального світу прийде хтось, кому наше середовище здасться таким же неприродним й кумедним, як Алісі оте Задзеркалля.
Як ми пам’ятаємо із шкільних уроків літератури, класична композиція включає в себе наступні елементи:
- Експозиція – запрошує читача у світ роману, визначає час і місце наступних подій, знайомить з головними героями і… часто буває відсутньою.
- Тому що її місце посідає зав’язка – пусковий елемент роману, з цього моменту на героїв чекає…
- Конфлікт – боротьба між героями, або між героями та обставинами, або ж боротьба героя з самим собою, як забажає автор.
- Кульмінація – мить найвищого напруження у конфлікті, найгостріше зіткнення характерів та обставин.
- Розв’язка – «і жили вони довго і щасливо». Або ні. Словом, фінал. Можна з епілогом.
Та, як вже було зазначено, це всього лише класична композиція, призначена для діток у школі. З класичної композиції багато не спитаєш. Тому зараз пропоную на основі першого сюжету (про втрачену пам’ять) розглянути найцікавіші види композиції роману й обрати для себе найбільш привабливий:
Пряма композиція. Найпростіший і найпоширеніший спосіб подачі матеріалу: оповідь ведеться в безпосередній хронологічній послідовності, від причини до наслідку, від першої або третьої особи. Прямій композиції притаманна неспішність та детальність викладу: от як сталося, так і оповідаємо. Зовнішня простота, прямолінійність та єдина нитка сюжету дозволить не розсіювати увагу читача й цілком зосередитись на зображених подіях. От тільки здивувати когось теж навряд чи вдасться. Якщо ми все ж оберемо пряму композицію, то розповідати історію загальної втрати пам’яті будемо, починаючи з першого випадку амнезії. Таким чином, епідемія почнеться в нас десь на початку другої половини роману, а рятувати світ (чи занурювати його у провалля темних віків) доведеться поспіхом в останніх абзацах.
Загорнута композиція. Від попереднього виду композиції відрізняється авторською передмовою й післямовою на початку й наприкінці роману, що (в першому випадку) налаштовує читача на сприйняття вашої історії, знайомлячи з головним героєм, від особи якого, власне й вестиметься оповідь, а наприкінці – підводить підсумки сказаного, виступаючи верховним суддею й коментатором. Тому ця композиція й зветься загорнутою – ми наче огортаємо історію, розказану персонажем, у власні судження й оцінки. Тепер наш роман «Без пам’яті» виглядатиме так: розгорнутий пролог, де ми вишуканою мовою всезнаючого автора малюємо перед читачем суть та перспективи майбутньої катастрофи, а також представляємо йому головного героя (ним може виявитись як сантехнік Федя, так і доктор всіх можливих наук Акакій Христофорович). Саме їхніми очима читач спостерігатиме наступні події. І лише в довгоочікуваному епілозі (незалежно, доживуть до нього герої чи ні) ви зможете викласти власну думку про катастрофу, вказати її причини та наслідки, а також ваше до неї ставлення.
Плетена композиція. Характерна для романів Томаса Вулфа: тут є все – і напружений сюжет, і цікаві персонажі, але напрям оповіді постійно розгалужується, як гілки дерева, авторська думка то занурюється в минуле, то зазирає в майбутнє, «мандрує» від одного героя до іншого. Завдяки цим прийомам досягається просторово-часова масштабність, виринає взаємозв’язок різноманітних явищ та їх взаємовплив. Наш роман-апокаліпсис виглядатиме тут наступним чином: замість єдиного героя (сантехніка Феді) нам знадобиться кілька груп кардинально різних героїв, що опиняться в епіцентрі катастрофи, доведеться зробити екскурс в їхнє минуле, показати їхні стосунки, мрії, плани на майбутнє, потім зруйнувати усе це, звести їх усіх разом і подивитися, на що вони здатні.
Гостросюжетна композиція. Секрет цього методу полягає у майстерному витримуванні інтриги, коли довгоочікувана кульмінація переноситься аж в самий кінець оповіді, і читач до останньої сторінки гадатиме, відбудеться наш апокаліпсис чи ні. Від автора вимагається безбожне розпалювання гнітючої атмосфери, додаючи в історію все більше інтригуючих деталей. Згідно цієї схеми побудовані такі романи Стівена Кінга як «Зона покриття» та «Під куполом». Отож, головна заповідь гостросюжетної композиції, якій ми будемо слідувати в цьому випадку: не поспішати з розв’язкою. Наші герої мають пройти безліч випробувань, когось з них ми втратимо (тобто вони втратять пам’ять), і лише на останній сторінці вирішиться їх доля.
Детективна композиція. Розслабтеся, апокаліпсис уже відбувся. Зараз ми пишемо роман-постапокаліпсис. Сторінками нашого рукопису вже блукають сотні, тисячі загублених персонажів без пам’яті. Наше завдання – зворотня подорож до того, що вже сталося, з метою з’ясувати його причини, відтворити хід та врятувати те, що лишилося. Для цього нам знадобиться хтось вцілілий, або краще – жменька вцілілих, яких дивним чином не торкнулася епідемія, але загроза нікуди не поділася. Нехай у кожного буде власна мотивація, але разом вони зобов’язані досягти кінцевої мети – з’ясувати для себе та читача, чому люди раптом почали втрачати пам’ять і, по можливості, не втратити її самим.
Подвійна композиція. Найбільш ефектний прийом побудови прози. Його ще називають «катування надією». Знадобиться герой з добре розвиненою уявою (сантехніка доведеться замінити письменником, художником або ж наркоманом). Найяскравіший зразок – оповідання Амброза Бірса «Випадок на мосту через Совиний струмок»: розвідника страчують, однак мотузка вривається, він падає в річку, рятується від стрілянини й переслідувань та, зрештою, вертається додому. Але… все це йому лише примарилось в останні миті життя, бо насправді «тіло похитувалось під перилами мосту». Тут ключового моменту оповідь розділяється, і читачу пропонується два варіанти фіналу: спочатку гарний, щасливий, потім він різко закреслюється, як нездійсненна мрія, а його місце посідає інший, реальний. А що примариться нашому герою в останні хвилини перед незворотною втратою пам’яті?
Інверсійна композиція. Дія цього прийому також тримається на контрасті, грі з ретроспективою. Пролог: малюємо страшну картинку апокаліпсису в деталях. Вказуємо дату і час. Все. Ми встановили лічильник. Перший розділ: до катастрофи стільки-то днів, годин та хвилин – ми показуємо щасливе, сповнене мрій та планів на майбутнє, життя наших персонажів. В наступному розділі час так само спливає, ніхто з героїв, звісно, про це не здогадується, і тільки читач знає, що вони приречені, проживаючи разом з ними останні дні їхнього життя. В епілозі ми показуємо ту саму апокаліптичну картинку, однак тепер вона оживає, адже кожен, кого там зображено, наш добрий знайомий. Результат: в нас вийшов роман-реквієм. А що? Такі романи теж потрібні, вони вчать цінувати життя.
Шарнірна композиція. Цікава суміш з елементів детективу, інверсії та непередбачуваного фіналу. Приміром, найсміливіший герой-рятівник виявляється зрештою винуватцем апокаліпсису і прагне він не врятувати світ, а просто замести сліди, надуривши тим самим самого себе. Це надає оповіді принципово нового змісту: вчинки дійових осіб набувають протилежної мотивації, інакшими виявляється їх мета та результат. На такій розв’язці, наче на шарнірі, сюжет вивертається навиворіт, набуваючи нових значень. Красуня виявляється чудовиськом, епідемія – спасінням, фантазія необмежена. Повірте, читач ще довго ламатиме собі голову над розвитком подій вашого роману.
Паралельна композиція. Найчастіше це паралельний, почерговий розвиток двох, рідше кількох сюжетних ліній. Приміром, незнайомі між собою люди живуть кожне власним життям, зрідка перетинаючись, і не здогадуються, що на них чекає спільна напасть (в нашому випадку – апокаліпсис). Традиційно існує два варіанти паралельної композиції:
- Просторовий-часовий – дві-три сюжетно не пов’язані між собою лінії поєднуються за просторово-часовим принципом, адже всі події відбуваються тут і зараз, хоча й не стосуються одна одної. І лише у фіналі автор зведе їх до спільного «знаменника», пояснюючи тим самим, чому обрав саме цих людей героями своєї оповіді. Завдяки такому монтажу виникає цілком нове асоціативне, емоційне та змістове забарвлення сюжету.
- Ретроспективний – поєднання шматків оповіді з минулого та теперішнього, що має на меті об’єктивніше розкрити суть того, що відбувається тут і тепер. Цим прийомом охоче користується багато письменників, однак читачі найчастіше обирають з двох історій «улюбленішу», іншу ж просто пробігають очима.
Револьверна композиція. Дуже цікавий, хоча й не найлегший спосіб розповісти історію. Говоритимуть ваші герої. Усі події по черзі мають бути зображені з різних точок зору очима різних персонажів. Це дозволяє об’єктивно оцінити все, що відбувається, а також показати кожного як збоку (який він, на думку інших?), так і зсередини – його власними очима. Існує два способи це зробити:
Як бачите, варіантів розповісти одну й ту саму історію – безліч. Але їх об’єднує одна спільна риса: в основі будь-якої композиційної структури має бути цікавий, непересічний та яскравий персонаж. Саме про творення персонажів ми й поговоримо наступного разу, а поки що раджу вам «прогнати» свій сюжет через вищезгадані види композицій, аби обрати ту, що пасуватиме йому, як дизайнерська сукня, зшита на замовлення.
Немає коментарів:
Дописати коментар